Воїни, які прагнуть врятувати життя інших людей, є безцінними. Їхня чиста і цілеспрямована відданість окрема від їхнього природного таланту. Вони не ризикують життям, щоб заслужити похвалу. Вони просто відчувають, що мають. Те, що вони вибирають у той момент – це крик із глибини їхньої душі. Чи не так, друзі мої?

Життя – це серія рішень. У тебе ніколи не буває безмежних можливостей безмежного часу на роздуми, але те, що ти обираєш у цей момент, визначає, хто ти.

Живи з високо піднятою головою. А якщо тебе ламатиме власна слабкість і боягузтво, запали вогонь у своєму серці, стисні зуби і рухайся вперед. Навіть якщо твій шлях обірветься, перебіг часу не зупиниться. Не сумуй через той факт, що всі ми смертні.

Працюй щосили! Намагайся, щоб жити! Навіть якщо тобі самотньо!

Він сказав, що це не має сенсу. Але! Моя пристрасть не помре через це! Полум'я в моєму серці ніколи не згасне! Я ніколи не впаду у розпач!

Дорослість і смерть... Це краса швидкоплинного життя створення, званого людиною. Тому що вони старіють, бо вмирають... Вони дивовижні, неймовірні... І прекрасні. Те, що вони звуть «силою», не те слово, яке завжди можна використовувати стосовно тіла.

Безглуздо міркувати, станеш ти таким чи ні! Він сказав, що вірить у нас! Не думай ні про що більше, як жити, відповідаючи його завітам! Вмираючи, живі істоти повертаються до землі! Він не воскресне, скільки б ти не драв горлянку! Не плач навіть якщо на серці у тебе тяжко!

Не важливо, як тобі важко і боляче, ти маєш мовчки впоратися з усім цим.
Чоловіки не плачуть. Соромся! Як би тобі не було боляче — терпи мовчки.

Боляче, так? Від власної слабкості, коли людям боляче вони завжди дивляться нагору, щоби випадково не дати волю сльозам.

Коли людям сумно, вони дивляться на небо. А потім по їхньому обличчю йдуть сльози.

Не має значення, наскільки ти нікчемний, наскільки тобі соромно, просто продовжуй жити.